Про необхідність українізувати медіапростір в Україні говориться дуже багато, і вже навіть запрацювали закони, які збільшили частку україномовного контенту в радіоефірі й на телебаченні. Окрім цього, міськради деяких міст України вже прийняли рішення про українізацію сфери обслуговування й реклами, що, безсумнівно, збільшує частку української мови в соціальній сфері й у побуті. Здається, що так звана «лагідна українізація», на якій наполягають деякі політики й діячі культури, розпочалася й навіть просувається вперед досить успішно, хоча й дещо повільно. Але насправді «лагідна українізація» – це лише примара справжнього повернення України до власного коріння, тобто до мови пращурів, що, власне, і визначило колись нашу державу як Україну, а не якусь Малороросію, Новоросію чи ще хто зна що.
В Україні за замочуванням у всіх сферах життя має превалювати українська мова, і, тим більше, у медіапросторі, який має не просто використовувати рідну мову як інструмент для донесення інформації, але ще й пропагувати українську мову серед громадян власної країни й серед іноземних гостей. Та чи насправді завдяки «лагідній українізації» медіапростір став українським? На жаль, ні.
Отже, гортаєш сторінки інтернету й не можеш зрозуміти, у якій країні ти знаходишся – в Україні чи в Росії. Кожного разу, відкриваючи сайт із потрібною інформацією, маєш уважно придивлятися до адреси сайту, щоб зрозуміти, чи ти все ще в українському інтернет-просторі, чи вже у російському.
Щоб переконатися в справедливості твердження, що український інтернет-простір не є по-справжньому українським, не потрібно навіть проводити якісь спеціальні соціологічні дослідження — досить лише зазирнути на сторінки найрозкрученіших сайтів.Отож, виникає закономірне питання: чому український інтернет-простір повністю зросійщений? Чому на четвертому році війни з Росією громадяни України мусять годинами вишукувати україномовний сайт з потрібною інформацією? Невже в державі, яка називається Україна, українська мова й до сьогодні знаходиться в такому ж безправному становищі, як і у всі роки панування Російської імперії (хоч би як вона називалася, чи то царська Російська імперія, чи то СРСР)? Чому власники сайтів не вважають за потрібне переводити роботу своїх інтернет-ресурсів на мову рідної країни? Що має зробити держава, щоб спонукати власників інтернет-сайтів наповнювати свої ресурси україномовним контентом? Невже для цього потрібно розробляти і вводити у дію черговий закон, який буде чітко регламентувати частку україномовного контенту на сайтах і визначати покарання за недотримання закону?
На всі ці запитання є прості й навіть банальні відповіді.
По-перше, українська мова в Україні й насправді залишається на правах безправної у власній хаті дідової дочки, яку гнобить і принижує прийшла мачуха. Це правда. І всі це знають. Український інтернет-простір – своєрідне дзеркало українського суспільства, яке відображає справжнє ставлення багатьох заможних людей до власної держави. Чому заможних? Через те, що утримання інтернет-ресурсу, чи то новинного, чи то магазину, чи то розважального, – справа не копійчана, а досить затратна. Звичайно, завести власний сайт може кожен громадянин, а ось «розкрутити» й утримати його «на плаву» коштує пристойні гроші. Чим швидше власник сайту хоче зробити свій сайт популярним, тим більше коштів потрібно вкладати. По-друге, власники сайтів і справді не вважають за потрібне наповнювати свій ресурс україномовним контентом. А пояснення цьому дуже просте – вони не хочуть втрачати російськомовних користувачів. І, повірте, йдеться не про російськомовних українців, які читатимуть україномовний контент, якщо статті чи новини на сайті будуть змістовними й цікавими, а саме про мешканців Російської Федерації. Це твердження не взяте зі стелі, бо саме таку відповідь можна отримати від менеджерів українських російськомовних сайтів, поставивши їм запитання «Чому ваш сайт російськомовний?».
По-третє, щоб спонукати власників сайтів послуговуватися на своїх ресурсах українською мовою, держава й справді має розробити і ввести в дію закон, який пришвидшить перехід сайтів із російськомовного контенту на україномовний не тільки за рахунок квотування, але й через покарання. Погодьтеся, що закон – це вже далеко не лагідна українізація.Отже, оскільки всі добре розуміють, що лагідна українізація насправді не працює (і це правда), то стає зрозумілим, що тільки завдяки квотуванню й покаранню можна досить швидко збільшити частку української мови в інтернет-просторі.
А хіба є інший шлях? Українському інтернет-простору вже час стати українським по-справжньому.