Шарапов Олександр Дмитрович

(21 листопада 1937 р. – 30 червня 2018 р. )

30 червня 2018 року не стало Вчителя з великої літери, вченого, талановитого керівника, кандидата технічних наук, професора кафедри інформатики і системології Київського Національного економічного університету ім. В. Гетьмана, дійсного члена Української Академії інформатики, заслуженого працівника народної освіти України, заступника головного редактора фахового наукового збірника «Моделювання та інформаційні системи в економіці» та загалом Людини високої культури, життєдіяльність якої проходила у науково-освітньому просторі.

Народився Олександр Дмитрович Шарапов у Путивлі на Сумщині. Він був п’ятою, наймолодшою, дитиною у великій, дружній, інтелігентній родині. Батько Дмитро Васильович – нащадок козацького роду, вчитель історії, математики, музики та співу, краєзнавець, дослідник минувшини, організатор музейної справи. Мати Анастасія Петрівна – за дореволюційних часів випускниця Інституту шляхетних дівчат, вчителька біології, неймовірна трудівниця, на долю якої випало чимало життєвих випробувань. Дитинство Олександра Дмитровича прийшлося на страшний час воєнного лихоліття та важкі повоєнні роки, рано залишився без батька.

У ті тривожні часи гартувався та проявився у Олександра характер лідера, природна широта натури – від відчайдушного неслуха, розбишаки, постійного учасника вуличних бійок до відмінника у навчанні, закоханого у читання. На щастя, конструктивна складова особистості переважила, і у 1954 році після закінчення із золотою медаллю Путивльської середньої школи № 1 Олександр вступив на механіко-математичний факультет Київського Державного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Студентські роки залишили яскраві незабутні враження – знайомство з столицею України, цікавими людьми, маститими університетськими професорами, ще дореволюційної школи, і студентами. Та доводилось займатися не лише навчанням. Щоб прогодувати себе, і хоч чимось допомогти мамі, розвантажував ночами товарні вагони на залізничному вокзалі, виконував іншу важку фізичну роботу. Будучи студентом, активно займався спортом. Кандидат у майстри спорту, брав участь у змаганнях різного рівня, у тому числі республіканських, з лижного спорту, плавання, футболу, шахів.

Розпочав Олександр Дмитрович свій трудовий шлях у 1959 році у відділі термопружності Інституту механіки Національної Академії наук України, де займався створенням та дослідженням фізичних моделей турбін, що використовуються в ракетобудуванні. У 1968 році захистив кандидатську дисертацію з питань турбінобудування.

У 1970 році Олександр Дмитрович почав працювати викладачем у Київському інституті народного господарства (нині – Київський Національний економічний університет ім. В. Гетьмана). Обіймав посади старшого викладача, доцента, завідуючого кафедри економіко-математичних методів, декана інженерно-економічного факультету, проректора з учбової роботи, проректора з міжнародних зв’язків, декана факультету інформаційних систем і технологій, тридцять років очолював кафедру інформатики, був професором кафедри інформатики і системології.

За роки цілеспрямованої, багатоплідної наукової та педагогічної праці Олександр Дмитрович набув високої поваги не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Працював викладачем та читав лекції за кордоном, зокрема у Вищій економічній школі у Братиславі, Угорщині, Німеччині, на Кубі, на теренах колишнього СРСР. Налагоджував зв’язки, науковий обмін із зарубіжними вищими учбовими закладами та вузами союзних республік. Був організатором і брав участь у численних міжнародних, всесоюзних та республіканських наукових, науково-практичних та студентських конференціях, зокрема у Німеччині, Фінляндії, країнах Східної Європи, на Кубі та ін.

Під керівництвом О.Д. Шарапова у напрямку сформованої ним наукової школи підготовлено 41 кандидата економічних наук, серед яких громадяни Чехії, Словаччини, Німеччини, Угорщини, Єгипту, Сирії, Ізраїлю, Шрі-Ланки, Куби, України, Росії, Узбекистану, інших республік колишнього СРСР.

Коло наукових інтересів О.Д. Шарапова охоплювало: системні дослідження в інтелектуальній економіці та інших сферах суспільного життя і розвитку України; математичні методи, моделі та інформаційні технології в економічних дослідження та управлінні складними соціально-економічними системами; моделювання валютно-курсової політики трансформаційної економіки України тощо. Так, у науковому доробку вчений має майже 400 опублікованих наукових і науково-методичних праць – монографій, наукових статей, підручників, посібників, словників, рекомендацій у вітчизняних і зарубіжних виданнях.

Проте, Олександр Дмитрович був не лише науковцем і викладачем, вчителем за покликанням. А й талановитим керівником, що мав непересічні організаційні здібності. Факультет інформаційних систем і технологій, що він очолював протягом 30 років, – справа його життя, його «дітище», в яке він самовіддано вкладав сили і душу. Щоб підняти учбовий процес до світового щаблю, постійно оновлював учбову програму, вводив сучасні, актуальні дисципліни і спеціальності, аби готувати затребуваних фахівців найвищого рівня.

Природжений оратор, завжди мав контакт з аудиторією, студенти не пропускали його яскраві та захоплюючі лекції, що розпалювали цікавість до предмету, тримаюли увагу слухачів. Проводячи заняття, міг і пожартувати, і розрядити обстановку, і розіграти присутніх.

Олександр Дмитрович має численні нагороди і відзнаки. Він нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Указом Президента України за вагомий особистий внесок у розвиток національної освіти, впровадження сучасних методів навчання і виховання молоді вченому присвоєно Почесне звання «Заслуженого працівника народної освіти України». Нагороджений  Почесною грамотою Кабінету Міністрів України «За багаторічну сумлінну працю і особистий внесок у розвиток освіти» і Почесною грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед Українським народом». Має знаки «Відмінник освіти України» та «Петро Могила» Міністерства освіти і науки України та відзнаки зарубіжних країн (Чехословаччини, Угорщини, Куби) та ін.

І на роботі, і в житті Олександр Дмитрович дуже уважно і доброзичливо ставився до людей, у кожному міг розгледіти здібності, позитивні рисиіособливості, підтримати і надати пораду. Вмів знайти підхід до кожного, підбадьорити, підняти настрій. Приваблював людей оптимізмом, почуттям гумору, щедро ділився мудрістю і невичерпною енергією. І завжди допомагав людям не лише добрим словом…

Коло інтересів Олександра Дмитровича не обмежувалось його науковою і професійною діяльністю. Він був яскравою творчою та різнобічною особистістю, у спілкуванні з ним, відчувалася його висока культура виховання, вражаюча глибина світосприйняття, надзвичайна освіченість і широкий кругозір.

З підліткового віку цікавився історією, насолоджувався класичною музикою, віртуозно кухарював, із задоволенням трудився в саду та на городі у рідному Путивлі чи на дачі під Києвом. Але найбільше його захоплення – це книги, вочевидь, успадковане від батька. Він зібрав велику домашню бібліотеку наукової, науково-популярної, історичної та художньої літератури.

За що б Олександр Дмитрович не брався, будь-то наукові дослідження, складання учбових програм або розбивка саду, працював з натхненням, ентузіазмом, заряджаючи енергією і піднесеним настроєм усіх оточуючих. Будь-яка справа «горіла» у руках, спорилася. Для нього не існувало безвихідних ситуацій, завжди знаходив виважене, вірне рішення.

Протягом усього непростого і бурхливого, насиченого подіями і звершеннями життя, зірки благоволили Олександру Дмитровичу. Тому, мабуть, не випадково у сузір’ї Скорпіона Міжнародного астрономічного каталогу зареєстровано зірку на ім’я ОЛЕКСАНДР ШАРАПОВ

Світла пам'ять Великій Людині...

Дякуємо за все, Олександре Дмитровичу!